Валерий шевчук биография. Биография


,
Киевская область ,
УССР , СССР

Вале́рий Алекса́ндрович Шевчу́к (укр. Вале́рій Олекса́ндрович Шевчу́к ; род. ) - советский украинский писатель -шестидесятник, мастер психологической и готической прозы, автор ряда литературоведческих, культурологических и публицистических работ.

Творчество

Произведения

  • Среди недели (1967, сборник рассказов и повестей)
  • Набережная 12 (1968)
  • Крестопоклонный (1968, повесть)
  • Вечер святой осени (1969)
  • Крик петуха на рассвете (1979)
  • Долина источников (1981)
  • Тёплая осень (1981)
  • На поле смиренном... (1982, роман)
  • Дом на горе (1983, роман)
  • Маленькое вечернее интермеццо (1984)
  • Краски осеннего сада (1986)
  • Три листка за окном (1986)
  • Дерево мысли (1986, роман-эссе)
  • Каменное эхо (1987)
  • Птицы из невидимого острова (1989, повесть)
  • Исповедь (1989, повесть)
  • Мор (1989, повесть)
  • Часы извечные (1990)
  • Дорога в тысячу лет (1990)
  • Панна цветов (1990, сборник сказок)
  • Из вершин и низин (1990)
  • Тропинка в траве. Житомирская сага (в 2 т., 1994)
  • В брюхе апокалиптического зверя (1995, сборник рассказов)
  • Казацкое государство. Этюды к истории украинской государственности (1995)
  • Глаз Пропасти (1996, роман)
  • Женщина-змея (1998)
  • Юноши из огненной печи (1999)
  • Бес во плоти (1999, сборник рассказов)
  • Серебряное молоко (2002, роман)
  • Тени исчезнувшего. Семейная хроника (2002, роман)
  • Тёмная музыка сосен (2003, роман)
  • Сад житейских мыслей, трудов и чувств (2003, автобиография)
  • Компания из пивной у Чудновского моста (2006, повесть)
  • Драматургия (2006, сборник пьес)

Переводы

Библиография

  • Шевчук В. На полі смиренному... - Київ: Дніпро, 1983. (Серія «Романи й повісті» 1983, № 2).
  • Шевчук В. Мисленне дерево. Роман-есе про давній Київ / Валерій Шевчук. - Київ: Молодь, 1989. - 360 с. - ISBN 5-7720-0261-9 .
  • Шевчук В. Птахи з невидимого острова. Роман, повісті / Валерій Шевчук. - Київ: Радянський письменник, 1989. - 472 с. - ISBN 5-333-00272-X .
  • Шевчук В. У череві апокаліптичного звіра. Історичні повісті та оповідання / Валерій Шевчук. - Київ: Український письменник, 1995. - 208 с. - ISBN 5-333-01290-3 .
  • Шевчук В. Око Прірви. Роман / Валерій Шевчук. - Київ: Український письменник, 1996. - 200 с. - ISBN 5-333-01481-7 .
  • Шевчук В. Біс плоті. Історичні повісті / Валерій Шевчук. - Київ: Твім інтер, 1999. - 360 с. - ISBN 966-7430-01-4 .
  • Шевчук В. Срібне молоко / Валерій Шевчук. - Львів: Кальварія, 2002. - 192 с. - ISBN 966-663-046-X .
  • Шевчук В. Тіні зникомі / Валерій Шевчук. - Київ: Темпора, 2002. - 304 с. - ISBN 966-95991-1-3 .
  • Шевчук В. Темна музика сосон. Роман. Сад житейський думок, трудів та почуттів. Автобіографічні замітки / Валерій Шевчук. - Київ: Акцент, 2003. - 448 с. - ISBN 966-95944-4-8 .
  • Шевчук В. Драматургія / Валерій Шевчук. - Львів: Сполом, 2006. - 416 с. - ISBN 966-665-407-5 .
  • Шевчук В. Компанія з пивниці біля Чуднівського мосту. - Львів: Каменяр , 2006.
  • Шевчук В. Сон сподіваної віри. Готично-притчева проза / Валерій Шевчук. - Львів: Піраміда, 2007. - 416 с. - ISBN 978-966-441-007-3 .
  • Шевчук В. Дім на горі. - К.: "АБАБАГАЛАМАГА", 2011.

Награды и премии

  • Государственная премия УССР имени Т. Г. Шевченко (1988) - за книгу «Три листка за окном»
  • орден князя Ярослава Мудрого V степени (18 августа 2009)

Источники

Литература

  • Енциклопедія українознавства . В 10 т. / Гол. ред. В. Кубійович . - Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954-1989. (укр.)
  • // / под редакцией доктора филологических наук, профессора И. В. Чёрного. - Харьков: Издательский дом «Инвестор», 2007.

Примечания

Ссылки

  • Книга в библиотеке e-Reading
  • Книга в библиотеке e-Reading
  • Книга первая из Философского цикла
  • Книга вторая из Философского цикла
  • Книга третья из Философского цикла

Напишите отзыв о статье "Шевчук, Валерий Александрович"

Отрывок, характеризующий Шевчук, Валерий Александрович

Графиня была расстроена горем и унизительною бедностью своей подруги и поэтому была не в духе, что выражалось у нее всегда наименованием горничной «милая» и «вы».
– Виновата с, – сказала горничная.
– Попросите ко мне графа.
Граф, переваливаясь, подошел к жене с несколько виноватым видом, как и всегда.
– Ну, графинюшка! Какое saute au madere [сотэ на мадере] из рябчиков будет, ma chere! Я попробовал; не даром я за Тараску тысячу рублей дал. Стоит!
Он сел подле жены, облокотив молодецки руки на колена и взъерошивая седые волосы.
– Что прикажете, графинюшка?
– Вот что, мой друг, – что это у тебя запачкано здесь? – сказала она, указывая на жилет. – Это сотэ, верно, – прибавила она улыбаясь. – Вот что, граф: мне денег нужно.
Лицо ее стало печально.
– Ах, графинюшка!…
И граф засуетился, доставая бумажник.
– Мне много надо, граф, мне пятьсот рублей надо.
И она, достав батистовый платок, терла им жилет мужа.
– Сейчас, сейчас. Эй, кто там? – крикнул он таким голосом, каким кричат только люди, уверенные, что те, кого они кличут, стремглав бросятся на их зов. – Послать ко мне Митеньку!
Митенька, тот дворянский сын, воспитанный у графа, который теперь заведывал всеми его делами, тихими шагами вошел в комнату.
– Вот что, мой милый, – сказал граф вошедшему почтительному молодому человеку. – Принеси ты мне… – он задумался. – Да, 700 рублей, да. Да смотри, таких рваных и грязных, как тот раз, не приноси, а хороших, для графини.
– Да, Митенька, пожалуйста, чтоб чистенькие, – сказала графиня, грустно вздыхая.
– Ваше сиятельство, когда прикажете доставить? – сказал Митенька. – Изволите знать, что… Впрочем, не извольте беспокоиться, – прибавил он, заметив, как граф уже начал тяжело и часто дышать, что всегда было признаком начинавшегося гнева. – Я было и запамятовал… Сию минуту прикажете доставить?
– Да, да, то то, принеси. Вот графине отдай.
– Экое золото у меня этот Митенька, – прибавил граф улыбаясь, когда молодой человек вышел. – Нет того, чтобы нельзя. Я же этого терпеть не могу. Всё можно.
– Ах, деньги, граф, деньги, сколько от них горя на свете! – сказала графиня. – А эти деньги мне очень нужны.
– Вы, графинюшка, мотовка известная, – проговорил граф и, поцеловав у жены руку, ушел опять в кабинет.
Когда Анна Михайловна вернулась опять от Безухого, у графини лежали уже деньги, всё новенькими бумажками, под платком на столике, и Анна Михайловна заметила, что графиня чем то растревожена.
– Ну, что, мой друг? – спросила графиня.
– Ах, в каком он ужасном положении! Его узнать нельзя, он так плох, так плох; я минутку побыла и двух слов не сказала…
– Annette, ради Бога, не откажи мне, – сказала вдруг графиня, краснея, что так странно было при ее немолодом, худом и важном лице, доставая из под платка деньги.
Анна Михайловна мгновенно поняла, в чем дело, и уж нагнулась, чтобы в должную минуту ловко обнять графиню.
– Вот Борису от меня, на шитье мундира…
Анна Михайловна уж обнимала ее и плакала. Графиня плакала тоже. Плакали они о том, что они дружны; и о том, что они добры; и о том, что они, подруги молодости, заняты таким низким предметом – деньгами; и о том, что молодость их прошла… Но слезы обеих были приятны…

Графиня Ростова с дочерьми и уже с большим числом гостей сидела в гостиной. Граф провел гостей мужчин в кабинет, предлагая им свою охотницкую коллекцию турецких трубок. Изредка он выходил и спрашивал: не приехала ли? Ждали Марью Дмитриевну Ахросимову, прозванную в обществе le terrible dragon, [страшный дракон,] даму знаменитую не богатством, не почестями, но прямотой ума и откровенною простотой обращения. Марью Дмитриевну знала царская фамилия, знала вся Москва и весь Петербург, и оба города, удивляясь ей, втихомолку посмеивались над ее грубостью, рассказывали про нее анекдоты; тем не менее все без исключения уважали и боялись ее.
В кабинете, полном дыма, шел разговор о войне, которая была объявлена манифестом, о наборе. Манифеста еще никто не читал, но все знали о его появлении. Граф сидел на отоманке между двумя курившими и разговаривавшими соседями. Граф сам не курил и не говорил, а наклоняя голову, то на один бок, то на другой, с видимым удовольствием смотрел на куривших и слушал разговор двух соседей своих, которых он стравил между собой.
Один из говоривших был штатский, с морщинистым, желчным и бритым худым лицом, человек, уже приближавшийся к старости, хотя и одетый, как самый модный молодой человек; он сидел с ногами на отоманке с видом домашнего человека и, сбоку запустив себе далеко в рот янтарь, порывисто втягивал дым и жмурился. Это был старый холостяк Шиншин, двоюродный брат графини, злой язык, как про него говорили в московских гостиных. Он, казалось, снисходил до своего собеседника. Другой, свежий, розовый, гвардейский офицер, безупречно вымытый, застегнутый и причесанный, держал янтарь у середины рта и розовыми губами слегка вытягивал дымок, выпуская его колечками из красивого рта. Это был тот поручик Берг, офицер Семеновского полка, с которым Борис ехал вместе в полк и которым Наташа дразнила Веру, старшую графиню, называя Берга ее женихом. Граф сидел между ними и внимательно слушал. Самое приятное для графа занятие, за исключением игры в бостон, которую он очень любил, было положение слушающего, особенно когда ему удавалось стравить двух говорливых собеседников.
– Ну, как же, батюшка, mon tres honorable [почтеннейший] Альфонс Карлыч, – говорил Шиншин, посмеиваясь и соединяя (в чем и состояла особенность его речи) самые народные русские выражения с изысканными французскими фразами. – Vous comptez vous faire des rentes sur l"etat, [Вы рассчитываете иметь доход с казны,] с роты доходец получать хотите?

Валерій Олександрович Шевчук (20 серпня 1939, Житомир) - український письменник-шістдесятник, майстер психологічної і готичної прози, автор низки літературознавчих та публіцистичних праць, інтерпретатор українського літературного бароко.

Валерій Шевчук народився 20 серпня 1939 р. у родині шевця в Житомирі. Після закінчення в 1956 р. школи хотів стати геологом, але, розчарувавшись у геології, поїхав до Львова вступати у Львівський лісотехнічний інститут. Не вдалося і Валерій повернувся додому. Працював на ремонті Житомирського сільськогосподарського інституту (тепер - Житомирський національний агроекологічний університет) будівельним підсобником. У цей період захоплювався вивченням літератури, зокрема української. Особливе враження справили на майбутнього письменника книга Д. Багалія «Григорій Сковорода - український мандрований філософ » і твори І. Франка, що, за висловом самого Шевчука, «встановило основи мого світогляду. Я почав розуміти й вивчати українську літературу за методологією І. Франка, а Г. Сковорода став для мене учителем життя ».

У 1957 р. В. Шевчук закінчив технічне училище і був відправлений на роботу на бетонний завод. У 1958 р. він вступив на історико-філософський факультет Київського університету. Навчаючись, налагодив стосунки з літературними студіями: «Січ» (студія імені В. Чумака) і «Молодь», писав вірші, з 1960 р. почав писати новели.

У 1961 р. дебютував оповіданням «Настунька » про Т. Шевченка в збірнику «Вінок Кобзареві», що вийшов у Житомирі. Навесні 1961 р. літературна студія «Січ» видала стінну газету «Заспів», в якій було надруковано оповідання В. Шевчука «Щось хочеться ». На те оповідання був гострий відгук в університетській газеті «За радянські кадри». За газету «Заспів», де був намальований Т. Шевченко із зеленими вусами, Шевчука хотіли вигнати з університету, тягали до КДБ, допитували, але виключили художника, який малював ту газету.

У 1961 р. В. Шевчук написав 18 коротких новел і першу статтю «С. Васильченко в Коростишівській семінарії » для житомирського збірника, наступного року написав 20 новел, частину з яких надрукував переважно в журналах «Вітчизна» та «Літературна Україна». Деяким з них судилося бути перекладеними іншими мовами, а одна - «Вона чекає його, чекає » - була навіть пізніше екранізована .

Після закінчення університету Валерія Шевчука було відправлено до Житомира власним кореспондентом газети «Молода гвардія». У листопаді був призваний до армії, служив у Мурманській області. В армії знову почав писати вірші, не припиняючи роботи над прозою.

Повернувся додому у 1965 р. саме в той час, коли почалися масові політичні арешти серед української інтелігенції, був у кінотеатрі «Україна», протестуючи проти масових репресій. У вересні влаштувався в науково-методичний відділ музеєзнавства, який містився в Києво-Печерській лаврі.

У 1966 р. закінчив повість «Середохрестя », в якій відбив враження від студентського життя. Арештували його брата, тому Валерій змушений був звільнитися з роботи.

У 1967 р. вийшла книжка «Серед тижня ». В. Шевчук став членом Спілки письменників України.

У 1969 р. він написав повість «Золота трава » і перший варіант повісті «Мор », до якої повернувся в 1980 р. і зробив остаточну редакцію в 1983 р. Писав історичні й фольклорно-фантастичні оповідання, статті, вийшла книжка «Вечір святої осені », в якій було надруковано вісім нових оповідань.

У важкі сімдесяті роки твори письменника майже не друкували, тому він змушений був писати «для себе ». Протягом 1979 - 1999 pp. Валерій Шевчук видав такі книги: «Крик півня на світанку » (1979), «Долина джерел » (1981), «Тепла осінь » (1981), «На полі смиренному » (1983), «Дім на горі » (1983), «Маленьке вечірнє інтермеццо » (1984), «Барви осіннього саду » (1986), «Три листки за вікном » (1986), «Камінна луна » (1987), «Птахи з не видимого острова » (1989), «Дзиґар одвічний » (1990), «Дорога в тисячу років » (1990), «Панна квітів » (1990), «Із вершин та низин » (1990), «Стежка в траві. Житомирська сага » (у 2 т., 1994), «У череві апокаліптичного звіра » (1995), «Козацька держава. Етюди до історії українського державотворення » (1995), «Око прірви » (1996), «Жінка-змія » (1998), «Юнаки з вогненної печі » (1999), «Біс плоті » (1999) та ін.

У 1986 р. В. Шевчуку присвоєне звання «Заслужений діяч польської культури», наступного року він був удостоєний Шевченківської премії за роман «Три листки за вікном ».

З 1988 р. Валерій Шевчук - ведучий історичного клубу «Літописець» при Спілці письменників України. У 1999 р. був нагороджений «Орденом князя Ярослава Мудрого» V ст.

На сьогоднішній день В. Шевчук - викладач Київського національного університету ім. Т. Шевченка, ведучий історико-суспільних циклових річних програм Українського радіо: «Козацька держава», «Київ, культурний і державний», «Загадки і таємниці української літератури», «Цікаве літературознавство».

Нагороди та премії

В. Шевчук лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка, премії фонду Антоновичів, літературних премій ім. Є. Маланюка, О. Пчілки, О. Копиленка, І. Огієнка, премії в галузі гуманітарних наук «Визнання» (2001).

29 листопада 2011 року була започаткована у Інституті філології та журналістики Житомирського державного університету імені Івана Франка премія Валерія Шевчука (Премія Шевчука) -українська літературна премія, творча відзнака за кращу книгу прози, видану українською мовою за попередній календарний рік, вручається щороку в квітні на спеціальній урочистій церемонії в Інституті філології та журналістики Житомирського державного університету.

Творчий доробок

Валерій Шевчук вважається одним з фундаторів Житомирської прозової школи. У творчості В. Шевчука умовно можна виділити три основні напрямки: історична проза, твори, що відображають сучасне життя, літературознавчі праці.

Валерій Шевчук є автором близько 500 наукових і публіцистичних статей з питань історії літератури, дослідником і перекладачем сучасною українською мовою творів давньоукраїнської літератури. Також він працює над актуалізацією старокиївської літературної тематики та літератури середньої доби: роман «На полі смиренному » (1982), роман-есей «Мисленне дерево » (1986), упорядкування в перекладах на сучасну літературну мову збірки любовної лірики 16 - 19 століть «Пісні Купідона » (1984), «Літопис Самійла Величка » у журналі «Київ» 1986 - 87, та інше.

Твори

(хронологічно )

  • «Серед тижня» (1967, збірка оповідань і повістей)
  • «Набережна 12» (1968)
  • «Середохрестя» (1968, повість)
  • «Вечір святої осені» (1969)
  • «Крик півня на світанку» (1979)
  • «Долина джерел» (1981)
  • «Тепла осінь» (1981)
  • «На полі смиренному…» (1982, роман)
  • «Дім на горі» (1983, роман)
  • «Двоє на березі» (1984)
  • «Маленьке вечірнє інтермеццо» (1984)
  • «Барви осіннього саду» (1986)
  • «Три листки за вікном» (1986)
  • «Мисленне дерево» (1986, роман-есей)
  • «Камінна луна» (1987)
  • «Птахи з невидимого острова» (1989, повість)
  • «Сповідь» (1989, повість)
  • «Мор» (1989, повість)
  • «Дзиґар одвічний» (1990)
  • «Дорога в тисячу років» (1990)
  • «Панна квітів» (1990, збірка казок)
  • «Із вершин та низин» (1990)
  • «Стежка в траві. Житомирська сага» (у 2 т., 1994)
  • «У череві апокаліптичного звіра» (1995, збірка оповідань)
  • «Козацька держава. Етюди до історії українського державотворення» (1995)
  • «Око Прірви» (1996, роман)
  • «Жінка-змія» (1998)
  • «Юнаки з вогненної печі» (1999)
  • «Біс плоті» (1999, збірка оповідань)
  • «Срібне молоко» (2002, роман)
  • «Тіні зникомі. Сімейна хроніка» (2002, роман)
  • «Темна музика сосон» (2003, роман)
  • «Сад житейський думок, трудів та почуттів» (2003, автобіографія)
  • «Компанія з пивниці біля Чуднівського мосту» (2006, повість)
  • «Драматургія» (2006, збірка п’єс)

Бібліографія

  • Шевчук В. На полі смиренному… - Київ: Дніпро, 1983. (Серія «Романи й повісті» 1983, № 2).
  • Шевчук В. Мисленне дерево. Роман-есе про давній Київ / Валерій Шевчук. - Київ: Молодь, 1989. - 360 с. - ISBN 5-7720-0261-9.
  • Шевчук В. Птахи з невидимого острова. Роман, повісті / Валерій Шевчук. - Київ: Радянський письменник, 1989. - 472 с. - ISBN 5-333-00272-X.
  • Шевчук В. У череві апокаліптичного звіра. Історичні повісті та оповідання / Валерій Шевчук. - Київ: Український письменник, 1995. - 208 с. - ISBN 5-333-01290-3.
  • Шевчук В. Око Прірви. Роман / Валерій Шевчук. - Київ: Український письменник, 1996. - 200 с. - ISBN 5-333-01481-7.
  • Шевчук В. Біс плоті. Історичні повісті / Валерій Шевчук. - Київ: Твім інтер, 1999. - 360 с. - ISBN 966-7430-01-4.
  • Шевчук В. Срібне молоко / Валерій Шевчук. - Львів: Кальварія, 2002. - 192 с. - ISBN 966-663-046-X.
  • Шевчук В. Тіні зникомі / Валерій Шевчук. - Київ: Темпора, 2002. - 304 с. - ISBN 966-95991-1-3.
  • Шевчук В. Темна музика сосон. Роман. Сад житейський думок, трудів та почуттів. Автобіографічні замітки / Валерій Шевчук. - Київ: Акцент, 2003. - 448 с. - ISBN 966-95944-4-8.
  • Шевчук В. Драматургія / Валерій Шевчук. - Львів: Сполом, 2006. - 416 с. - ISBN 966-665-407-5.
  • Шевчук В. Компанія з пивниці біля Чуднівського мосту. - Львів: Каменяр, 2006.
  • Шевчук В. Сон сподіваної віри. Готично-притчева проза / Валерій Шевчук. - Львів: Піраміда, 2007. - 416 с. - ISBN 978-966-441-007-3.
  • Шевчук В. Дім на горі. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2011.
  • Шевчук В. Три листки за вікном. – К.: А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га, 2011. – 702 с. – ISBN 978-617-585-024-4
  • Шевчук В. Птахи з невидимого острова. - К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2012 – 384 с. – ISBN 978-617-585-033-6
  • Шевчук В. Чотири романи. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2013 – 768 с. – ISBN 978-617-585-043-5

Твори перекладені англійською мовою

  • Eye of the Abyss (Око Прірви), частина 1 (переклад Ольги Рудакевич) в «Ukrainian Literature», том I, 2004.
  • Eye of the Abyss(Око Прірви), частина 2 (переклад Ольги Рудакевич) в «Ukrainian Literature», том 2, 2007.
  • My Father Decided to Plant Orchards and The Cobbler (переклад Юрія і Мойри Луцьких), в «Modern Ukrainian Short Stories», Ukrainian Academic Press, 1973
  • The Devil Who Is (The One-Hundredth Witch) (переклад Ольги Рудакевич) в «Ukrainian Literature», том I, 2004.
  • The Voice of Grass (переклад Юрія Тарнавського), в AGNI Magazine виданий Бостонським університетом, 1993
  • The Moon’s Cuckoo from the Swallow’s Nest (переклад Миросі Стефанюк), в «From Three Worlds. New Writing From Ukraine» видання Zephyr Press, 1996
  • Lunar Pain (Місячний біль), (переклад Юрія Ткача), в-во «Байда», Мельбурн 2010

Переклади

  • Іван Вишенський. Твори / Пер. В. Шевчука. - Київ: Дніпро, 1986.

Вале́рій Олекса́ндрович Шевчу́к (* 20 серпня 1939, Житомир) — український письменник-шістдесятник, майстер психологічної і готичної прози, автор низки літературознавчих та публіцистичних праць, інтерпретатор українського літературного бароко.

Шевчук Валерій Олександрович народився 20 серпня 1939 р. у родині шевця в Житомирі. Після закінчення в 1956р. школи хотів стати геологом, але, розчарувавшись у геології, поїхав до Львова вступати в Лісотехнічний інститут. Не вступив і повернувся додому. Працював при ремонті Житомирського сільськогосподарського інституту будівельним підсобником. У цей період захоплювався вивченням літератури, зокрема української. Особливе враження справили на майбутнього письменника книга Д. Багалія «Григорій Сковорода — український мандрований філософ» і твори І. Франка, що, за висловом самого Шевчука, «встановило основи мого світогляду. Я почав розуміти й вивчати українську літературу за методологією І. Франка, а Г. Сковорода став для мене учителем життя».

У 1957 р. В. Шевчук закінчив технічне училище і був відправлений на роботу на бетонний завод. У 1958р. він вступив на історико-філософський факультет Київського університету. Навчаючись, налагодив стосунки з літературними студіями: «Січ» (студія імені В.Чумака) і «Молодь», писав вірші, з 1960р. почав писати новели.
У 1961р. В. Шевчук дебютував оповіданням «Настунька» про Т. Шевченка в збірнику «Вінок Кобзареві», що вийшов у Житомирі.. Навесні 1961р. літературна студія «Січ» видала стінну газету «Заспів», в якій було надруковано оповідання В. Шевчука «Щось хочеться» (пізніша назва «Кілька хвилин до вечора» — збірка «Долина джерел»). На те оповідання був гострий відгук в університетській газеті «За радянські кадри». За газету «Заспів», де був намальований Т. Шевченко із зеленими вусами, Шевчука хотіли вигнати з університету, тягали до КДБ, допитували, але виключили художника, який малював ту газету.
У 1961 р. В. Шевчук написав 18 коротких новел і першу статтю «С. Васильченко в Коростишівській семінарії» для житомирського збірника, наступного року написав 20 новел, частину з яких надрукував переважно в журналах «Вітчизна» та «Літературна Україна». Деяким з них судилося бути перекладеними іншими мовами, а одна — «Вона чекає його, чекає» — була навіть пізніше екранізована (І. Жилком як студентська робота).
Після закінчення університету В. Шевчук був відправлений до Житомира власним кореспондентом газети «Молода гвардія» В листопаді був взятий до армії, служив у Мурманській області. В армії знову почав писати вірші, не припиняючи роботи над прозою.
Повернувся додому у 1965р. саме в той час, коли почалися масові політичні арешти серед української інтелігенції, був у кінотеатрі «Україна», протестуючи проти масових репресій. У вересні влаштувався в науково-методичний відділ музеєзнавства, який містився в Києво-Печерській лаврі (враження від цієї роботи відбилися в повісті «Голуби під дзвіницею»).
У 1966 р. закінчив повість «Середохрестя», в якій відбив враження від студентського життя. Арештували його брата, тому Валерій змушений був звільнитися з роботи (причиною арешту брата було те, що він вирішив набрати в друкарні й відбити для себе як пам"ятку часу статтю про процес над Погружальським. За це брат дістав п"ять років концтабору суворого режиму).
У 1967р. вийшла книжка «Серед тижня». В. Шевчук став членом Спілки письменників України.
У 1969р. він написав повість «Золота трава» (надрукована в 1984р.) і перший варіант повісті «Мор», до якої повернувся в 1980р. і зробив остаточну редакцію в 1983р. Писав історичні й фольклорно-фантастичні оповідання, статті, вийшла книжка «Вечір святої осені», в якій було надруковано вісім нових оповідань.
У важкі сімдесяті роки твори письменника майже не друкували, тому він змушений був писати «для себе». Протягом 1979— 1999 pp. В. Шевчук видав книги: «Крик півня на світанку» (1979), «Долина джерел» (1981), «Тепла осінь» (1981), «На полі смиренному» (1983), «Дім на горі» (1983), «Маленьке вечірнє інтермеццо» (1984), «Барви осіннього саду» (1986), «Три листки за вікном» (1986), «Камінна луна» (1987), «Птахи з не видимого острова» (1989), «Дзиґар одвічний» (1990), «Дорога в тисячу років» (1990), «Панна квітів» (1990), «Із вершин та низин» (1990), «Стежка в траві. Житомирська сага» (у 2 т., 1994), «У череві апокаліптичного звіра» (1995), «Козацька держава. Етюди до історії українського державотворення» (1995), «Око прірви» (1996), «Жінка-змія» (1998), «Юнаки з вогненної печі» (1999), «Біс плоті» (1999) та ін.
У 1986 р. В. Шевчуку присвоєне звання «Заслужений діяч польської культури», наступного року він був удостоєний Шевченківської премії за роман «Три листки за вікном».
З 1988 р. В. Шевчук — ведучий історичного клубу «Літописець» при Спілці письменників України. У 1999 р. винагороджений «Орденом князя Ярослава Мудрого» V ст.
На сьогоднішній день В. Шевчук — викладач Київського національного університету ім. Т. Шевченка, ведучий історико-суспільних циклових річних програм Українського радіо: «Козацька держава», «Київ, культурний і державний», «Загадки і таємниці української літератури», «Цікаве літературознавство».
В. Шевчук лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка, премії фонду Антоновичів, літературних премій ім. Є. Маланюка, О. Пчілки, О. Копиленка, І. Огієнка, премії в галузі гуманітарних наук «Визнання» (2001). Він є автором близько 500 наукових і публіцистичних статей з питань історії літератури, дослідником і перекладачем сучасною українською мовою творів давньоукраїнської літератури.
У творчості В. Шевчука умовно можна виділити три основні напрямки: історична проза, твори, що відображають сучасне життя, літературознавчі праці.
Роман-балада «Дім на горі», який письменник називає «обителлю свого духу», народжувався у 1966—1980 роки. Але чому автор визначив жанр твору як роман-балада? Бо перед нами справді ліро-епічний твір із фольклорно-фантастичним елементом. Роман-балада «Дім на горі» написано під впливом та на основі народнопоетичних традицій з метою розкрити людину через психо-інтуїтивне пізнання її долі. Від давніх гуманістичних традицій, через релігійні уявлення, елементи східного фольклору, біблійні сюжети до морально-етичних принципів сучасного життя розглядаються проблеми сучасності. Це вічні істини народного буття, моралі та етики. Автор художньо досліджує сутність добра і зла (новели «Відьма», «Чорна кума»). Особливу увагу звертає на відповідальність кожного за свої вчинки на цій землі («Свічення»). Про спробу людини подолати самотність і смерть йдеться у «Джумі». У новелі «Панна сотниківна» — застерігає від душевної роздвоєності. Сама назва вказує на соціальне походження героїні: донька сотника. (Сотник — той, хто очолював сотню у давньоруському війську; ця військова посада була особливо поширена за часів Запорозької Січі). З перших рядків читача огортає дивна таємничість: «Це сталося вночі... Місяць висів над їхнім високим дахом...». Дія — в кімнаті: на фоні тиші й спокою, де відчувається суцільна гармонія,— прийшов до сотниківни сон і приніс... — дитяче сновидіння. Вона відчула себе щасливою (звичайно, адже саме дитячий світ сповнений відповідності гармонії). Шкода, що це лише сон. Як передісторія сприймається ще одна сюжетна лінія: «Незадовго до цього був пущений на землю юний чорт». (Чорт — носій зла, «нечиста сила»). Отже, це, мабуть, час, коли сотниківна душевно страждає, але її душа прагне гармонії й краси. А чорт, побувши конем, став парубком. Та й цього йому мало — перекинувсь у білого хорта: «...кинув оком догори, сонце. Його засліпило проміння, залило з головою, і юному чортові здалося, що в нього розірветься від щастя серце». Отже, чорт теж відчуває себе щасливим. Але від чого? Автор змушує нас постійно роздумувати.«розкривати незвщане», повертаючись ще раз до прочитаного: то хто ж «посіяв» страх, тривогу, неспокій у душу сотниківни? Невже чорт в образі парубка? Він — спокусник, тому підтвердження: її тривога, страх, навіть біль. Він — жорстокість і потворність, але одночасно — захоплюється красою сотниківни, однак не здатний поцінувати її.
Таким чином, у творі спостерігається протиборство двох світів, двох сил: добра і зла, краси й потворності, ніжності й жорстокості — реальності й містики. «Ранок привів до них студента, чорного і смаглявого. Зайшов... наче ненароком, попросив воду». Потім заїхав козак (уже шляхетного роду, теж попросив води; був одного обличчя зі студентом, але у погляді — несподівана туга! — і стало їй страшно. Той погляд пронизував їй тіло,... хотілося їй утекти, «кудись у незвідь, але... сиділа непорушно». «По кількох днях попросив пити третій подорожній. [...]...й він, і козак, і той студент схожі один на одного...» Але й рідні: очі — чорні, зелені, сині. А боялася вона їх однаково: не прості це подорожні. А під ранок снилося щось темне й тривожне,... помічала нові синці.
То хто ж вони є? Чому у сотниківни такий стан душі (сниться темне й тривожне, не проходить попередня душевна тривога, страх). Чому образи сприймаються по-іншому? Бо студент представляє в своїй особі просвітництво й духовність (без чого немислиме людське буття). Козак — символ волі й незалежності; готовий до захисту, бо зі зброєю. (Цікава художня деталь: вони однакового обличчя і зросту). Отже, духовність, воля — однаково рівні й необхідні, щоб утворити гармонію людського буття. Образ міщанина асоціюється з певним достатком (а багатство для людини —- це розум і духовність, свобода і незалежність).
Чому так страждає душа сотниківни? (Тривога, печаль — боляче тиснуть, травмують людську душу!) Вона шукає рятунку у ворожки. Дійсно, під впливом чарів їй стало легше дихати... Таким чином, дещо позбавилася впливу зла. Народна містика допомагає впізнати трьох гостей — подорожніх. А чорт став веселий і розбишакуватий, «вже хотілося йому розгулятися, вдарити об землю лихом і сколошматити світ». Лихо, своє зло спрямовує він і на тварин, і на людей (жаба від цього вмерла, коні — схарапудилися, а дядько так перелякався, що «признався Богові у всіх гріхах»). Фактично, страх — це смерть, - якщо не можна «вирватися» з його полону. Чортові дивно стало, чому й він не боїться? Та ось він зустрічається з досвідченим чортом, який зазначає: «Наша доля незавидна: вірять у тебе — живеш, не вірять — умираєш. Скільки вже нашого брата переставилося ні за цапову душу...» Дивно, але напрошується висновок, що віра тримає на цьому світі, без неї наступає смерть, навіть серед темного, злого. Невипадковий образ домовика, бо лише після його появи (уже серед двох «нечистих») здалося юному чортові, що «десь на дні його єства щось пробудилося», і захотілося йому чогось незвичайного, подумав: «Що ці жарти мені, коли від них нема доброго задоволення!» Тоді він і побачив перед собою панну (серед саду): . стислося серце, важко дихати стало; завмер, вдивляючись у чарівне видіння. Але що це? Від такої краси на душі відчув смуток і щастя. Він щасливий від споглядання краси, але сприйняти її не здатний.
Отже, людська краса — всесильна, могутність її у найкращих проявах, вона перемагає зло: «...біля чарівної панни упало його роз"ятрене, закривавлене серце...». Наступна ідея твору — спасіння людської душі. Думи і погляди спрямовані, як завжди, до Всевишнього. Бог — спаситель! Тому ноги сотниківни самі понесли її до церкви — на «прощу». Впала перед образами, але помолитися не встигла: знадвору почулися важкі кроки... Як виявилося, відсутність взаємних почуттів найбільше «ранила» студента (духовно багатий, більш вразливий). Він приносить у церкву труну і в ній умирає. Пролопотіли кілька разів крила (сотниківна боялася й дихнути, аби не виказати себе); почулися почергово кроки — відповідно зайшов міщух у білій одежі зі свічкою, прийшов козак у чорному й безшумно почав крастися до труни. «Міщух різко повернувся, і вся церква раптом освітилася яскравим світлом...»; у глибині...щось ухнуло й кинулося; міщух раптом закричав, дико вимахуючи руками; козак дивно підстрибнув, і coтниківна,— а вона молилася,— болісно зойкнула: «Позаду в нього тягся довгий хвіст, а замість ніг виглядали брудні ратиці».) То хто ж є хто — очевидно. Однозначно, що зло підступне й жорстоке. А церква — символ святості, Божого всепрощення, зцілення людської душі.
Читач відчуває боротьбу з хаосом, застереження від роздвоєння людської душі (символічні образи білого й чорного коня: боротьба добра зі злом). Значний і цей діалог (юний чорт і сотниківна): «Нам відведено мало часу для життя. І ми, і ви, люди, піддані одному прокляттю: прийде огненний чоловік і потопче нас. Не губімо часу, панно, віддамося коханню, бо ж і ми, і ви однаково живі істоти.». Чорт намагається спокусити сотниківну, але вона боїться втратити живу душу. «Не торкайся мене! Я не віддамся тобі, чорте, бо любов свята. Я хочу жити для щастя, а не для задоволення, адже справжнє щастя — це як чисте небо над головою...».
У творі тісно переплітаються містика та реальність. Зло — потворне. Де сили, що зупинять його, у чому вони, від кого чекати допомога, на кого надія? Після довгих роздумів, припущень, юний чорт робить висновок, що у світі повинні бути відповідності, інакше він не триматиметься купи. «Світ без гармонії ні до чого, бо, коли порушиться в ньому одна ланка, розсиплеться на сміття». Чорт отримує поразку. Причина його смерті — у законі відповідності й гармонії. Адже бездушність породжує дисгармонію. Духовність підносить людину, робить її почуття святими, визначає суть самого життя! І ось розв"язка: «Вранці сотниківну випроваджували в монастир...» Чому вона зробила такий вибір? Бо зрозуміла формулу сутності людського буття. «І коли вона падала долі, уздріла раптом дуже чітко й близько від себе великі, чорні, повні ясного вмиротвореного світла чоловічі очі, які вона знала колись давно, які, можливо, й полюбити могла б, але досягти яких так і не спромоглася». Таке надихаюче видіння! Хто ж це такий? Чиї очі?!
У житті людина відчуває роздвоєння душі, ніби оте подвійне «я». Варто схибити, «піддатися» спокусі, і «летимо у прірву», керовані злом. Душа страждає від сумніву, іноді не витримує випробувань. І саме в скрутну хвилину ми звертаємося до образу Спасителя, прагнемо захисту, допомоги. Велетенський чоловік діє десь над нами: він усе бачить і знає, непомітно з"являється у критичний момент, стає на захист.
Твір «Панна сотниківна» — актуальний і злободенний, розрахований на інтелектуального читача, який повинен осмислити систему образів, символів, знаків, щоб зрозуміти філософію, логіку, реальний і містичний світи.
Твір пройнятий духом християнських ідей, які для українців споконвіку вважалися головними життєвими орієнтирами. І для того, щоб народ зміг відродити з руїн свою духовність, треба знайти істину! Письменник філософськи осмислив людину та її участь у боротьбі добра зі злом, любов і щастя, що становить гармонію і відповідність. «Історія і сучасність,— стверджує письменник,— неподільні. І не тільки тому, що все виростає з минулого. Змінюються соціальні обставини, і людина стає в них іншою. Але, як і багато років тому, сьогодні хвилюють її одвічні проблеми — пошуки істини, шляхів людського самоствердження. Духовний світ людини, її вчинки, жага пізнання врешті стають частиною, з якої складається картина життя, його руху вперед...».

ОСНОВНІ ТВОРИ:
«Стежка в траві», «На полі смиренному», «Три листки за вікном», «Сповідь», «Мор», «Дім на горі».

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
1. Кравченко А. Валерій Шевчук // Історія української літератури XX століття. У 2 кн./За ред. В.Г. Дончика. — К-,— Кн. 2.— 1995.
2. Шевчук В. Сад житейських думок, трудів та почуттів. // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст..: В 4 кн. — К., 2001. —Кн. 4.
3. Мовчан Р. Валерій Шевчук // Українська проза XX століття. — К-, 1997.
4. Навчально-методичні матеріали до уроків вивчення творчості Валерія Шевчука //Українська мова і література в школі. — 2003. — № 6-9.

Шевчук Валерий Андреевич - российский предприниматель, государственный и общественный деятель. В 2006-2010 г.г. - председатель Комитета по культурному наследию города Москвы. По мнению критиков, опубликованному в статье «Похороны Москвы» на bg.ru, при нем многие исторические объекты Москвы были выведены из-под защиты, переходя в руки всевозможных крупных застройщиков и девелоперов, многие исторические памятники были снесены либо заменены на новоделы. Сразу же после занятия должности мэра Москвы Сергей Собянин уволил руководителя Москомнаследия Валерия Шевчука, а комитет преобразовал в департамент. Polit.ru называет это решение «уступкой массам».

Ранние годы

Родился 28 апреля 1967 года в городе Пинске Брестской области Белорусской ССР. В 1978 году в связи с переводом по работе отца семья переезжает в Москву. Отец - Андрей Андреевич Шевчук, заслуженный работник транспортной отрасли РФ, долгие годы (1983-2001) занимал руководящие посты в транспортном комплексе Российской Федерации.

Опыт работы

  • 1984-1989 - Московский государственный институт международных отношений МИД СССР (МГИМО), факультет международных отношений (западное отделение), специальность: международные отношения, окончил с отличием.
  • 1989-1992 - аспирантура, Институт Европы Российской Академии наук, отделение политологии, окончил с отличием.
  • 1997-1998 - соискатель заочного отделения Научно-исследовательского финансового института при Министерстве финансов РФ. Решением диссертационного совета института от 10.07.1998 г. В. А. Шевчуку присуждена ученая степень кандидата экономических наук по специальности 08.00.10 - финансы, денежное обращение и кредит.
  • Трудовую деятельность начал в 1992 году.
  • 1992-1998 - работа на руководящих должностях в различных бизнес структурах, связанных с внешнеэкономической деятельностью, торговлей, машиностроением, строительством, сельским хозяйством.
  • 1998-2002 - работа в дорожной отрасти Российской Федерации:
  • 1998-1999 - директор ГУ «Центр технического оснащения дорожной отрасли „Центрдортехника“», создает и внедряет прозрачный механизм централизованных закупок дорожной техники, обеспечивающий реализацию единой государственной политики в вопросах номенклатуры, ценообразования и сервисного обслуживания; член коллегии Федеральной дорожной службы России;
  • 1999-2002 - генеральный директор ФГУП «Российская дорожная лизинговая компания „Росдорлизинг“», разрабатывает и реализовывает концепцию обеспечения предприятий дорожного хозяйства России необходимой техникой на основе лизинга, включая создание первой в стране специализированной государственной лизинговой компании ФГУП «Росдорлизинг», участвует в формировании соответствующей нормативно-правовой базы, включая разработку и выпуск нескольких правовых актов Правительства РФ.
  • 2002 - исполнительный директор ОАО «Концерн Российские защитные технологии», учреждает и организовывает деятельность ведущего в России частного предприятия по производству защитных и коммерческих голограмм, третьего по объёму их реализации в России после государственных ФАПСИ РФ и Гознак.
  • 2002-2004 - работа в Государственном комитете Российской Федерации по строительству и жилищно-коммунальному комплексу (Госстрой России) в должностях советника председателя и советника председателя по финансовым и экономическим вопросам. В сферу деятельности входила проработка финансово-экономических вопросов практической деятельности Госстроя, привлечения инвестиций, вопросы оптимизации организационной структуры и повышения эффективности деятельности центрального аппарата и подчиненных структур, возглавлял Комиссию Госстроя России по проверке финансово-хозяйственной деятельности подведомственных предприятий и учреждений, анализировал и разрабатывал конкретные предложения по совершенствованию системы управления.
  • 2005-2010 - работа в Правительстве Москвы:
  • 2005-2006 - заместитель начальника Государственной земельной инспекции города Москвы (Госземинспекции), курировал вопросы судебной работы, административного производства, правового сопровождения деятельности Госземинспекции, взаимодействия с правоохранительными и судебными органами и службой судебных приставов; координировал работу по обеспечению взаимодействия Административной комиссии при Департаменте земельных ресурсов города Москвы по рассмотрению дел об административных правонарушениях в области землепользования и застройки в городе Москве и структурных подразделений Госземинспекции по вопросам административного и исполнительного производства;
  • 2006-2010 - председатель Комитета по культурному наследию города Москвы. Под его руководством впервые в России была введена в эксплуатацию городская автоматизированная информационная система - Городской реестр недвижимого культурного наследия и историко-культурный опорный план города Москвы, проведена масштабная разработка предметов охраны (более 2500 тыс.) объектов культурного наследия, находящихся в собственности г. Москвы, разработаны и утверждены границы более 1500 территорий объектов культурного наследия, под государственную охрану было принято более 800 объектов культурного наследия регионального значения, отреставрированы десятки знаковых памятников истории и культуры: такие как Марфо-Мариинская обитель, Петровский путевой дворец, храм Священномученика Климента папы Римского и др.). Критики (например, в статье «Похороны Москвы» в издании «Большой город») отмечают, что при нем многие исторические объекты были выведены из-под защиты, переходя в руки всевозможных крупных застройщиков и девелоперов, продолжилось уничтожение исторических памятников в угоду интересов коммерческих структур. В частности, утра­чен старейший деревянный дом города на улице Фрунзе, выстроенный в начале ­XVIII века, снесен монументальный дом № 80/2 по Садовнической. Как сообщает Polit.ru, активисты различных движений (прежде всего, «Архнадзора») не раз требовали отставки Шевчука. Тот в ответ обвинял их чуть ли не в продажности (см. статью «Пиар наличности» ). Сразу же после занятия должности мэра Москвы Сергей Собянин уволил руководителя Москомнаследия Валерия Шевчука, а комитет преобразовал в департамент. Polit.ru называет это решение «уступка массам» .
  • 2010-2011 - заместитель председателя Межрегиональной общественной организации содействия охране памятников археологии «Наследие».
  • 2012 - Президент Региональной общественной организации «Юрий Башмет - сохранение и поддержка памятников истории и культуры».
  • 2012-2014 - старший вице-президент - руководитель Аппарата Президента - Председателя Правления АКБ ОАО «Банк Москвы». Возглавляя Аппарат, обеспечил создание условий для четкого и ритмичного выполнения органами управления Банка возложенных на них функций, включая обеспечение эффективной системы документооборота, организационно-административную поддержку и протокольное обеспечение деятельности руководства Банка. Курируя деятельность Управления по работе с государственными органами Банка, организовал системную работу по представлению и продвижению GR-интересов Банка, обеспечив эффективное взаимодействие с федеральными и региональными органами государственной власти, общественными объединениями и организациями.
  • Принимал активное участие в реорганизации работы Московской торгово-промышленной палаты, повышении эффективности её деятельности, как крупнейшего объединения столичных предпринимателей, площадки для установления эффективного диалога между бизнесом и властью. С апреля 2013 года по совместительству являлся Вице-президентом Московской торгово-промышленной палаты.
  • 2012 г. - заместитель Председателя Координационного Совета Российского союза промышленников и предпринимателей в Центральном федеральном округе Российской Федерации.
  • При непосредственном участии Шевчука В. А. в 2013 году была проведена работа по формированию Общественной палаты города Москвы и организации её деятельности.
  • 2015 г. - заместитель генерального директора ООО «ЕТК-Инвест» - инвестиционного подразделения и заказчика проектов группы компаний «Евразийский трубопроводный консорциум», объединяющего компании в сегментах нефтегазового, промышленного и гражданского строительства, включая строительство, реконструкцию и капитальный ремонт магистральных нефте- и газопроводов, энергетическое строительство, осуществляющих поставку и перевозку труб большого диаметра для компаний топливно-энергетического комплекса, а также транспортировку других грузов в железнодорожном подвижном составе.

Монографии и статьи

  • Шевчук В. А. Международные финансовые институты: политика в секторе экономической инфраструктуры. - М.: Изд-во «Анкил», 1999.-104 с.- ISBN 5-86476-138-9 .
  • Шевчук В. А., Плешков А. П. Автотранспортное страхование (от истоков до современности). М.: Изд-во АНСЕЛ-ПРЕСС, 2001.-448 с.
  • Шевчук В. А. Реформирование автотранспортного страхования в условиях рыночной экономики России (проблемы и перспективы развития). Монография. - М.: Изд-во РАГС, 2005. - 292 с.

Свободно владеет английским и финским языками.

Награды и премии

  • Медаль «300 лет Российскому флоту»
  • Медаль «В память 850-летия Москвы»
  • Памятная медаль «Преображение Господне - возрождение России»
  • Медаль Железнодорожных войск РФ «За доблесть II степени»
  • Знак Госстроя России «Почетный строитель России»
  • Знак «25 лет группе „ВЫМПЕЛ“»
  • Медаль Главного управления специальных программ Президента РФ «За содействие в обеспечении социальных программ»
  • Орден преп. Сергия Радонежского III степени
  • Знак «90 лет ВЧК-КГБ-ФСБ»
  • Орденом преп. Андрея Рублева 2-ой степени
  • Орден Св. благоверного князя Даниила Московского 3 степени
  • Почетный памятный знак «Орден Великого князя Сергия Александровича»
  • Памятная медаль «Победа»
  • Медаль «За сотрудничество»
  • Медаль «За безупречную службу в связи с 10-й годовщиной подписания Договора о создании Союзного государства»
  • Орден преп. Серафима Саровского 3 степени
  • Медаль Новогрудской Епархии Белорусской православной церкви «Преподобного Елиссея Лавришевского».
  • Медаль «15 лет вывода Советских войск из ДРА»
  • Юбилейный знак «60 лет Управлению социальных мероприятий»
  • Орден Св. великомученика и Победоносца Георгия 2-ой степени
  • Орден Св. Александра Невского
  • Памятная медаль «За милосердие и благотворительность» (светлой памяти Елизаветы Федоровны - Великой Княгини и святой преподобномученицы к столетию со дня основания Марфо-Мариинской обители)

Общественная деятельность

  • С 2008 г. - Действительный член Императорского Православного Палестинского Общества.
  • С ноября 2012 г. - заместитель Председателя Координационного Совета Российского союза промышленников и предпринимателей в Центральном федеральном округе РФ.
  • С апреля 2013 г. - Вице-президент Московской торгово-промышленной палаты.
  • Член наблюдательного совета Межрегиональной общественной организации содействия охране памятников археологии «Наследие».
  • Участвует в общественной жизни и благотворительной деятельности по поддержке церкви. По инициативе В. А. Шевчука были отреставрированы десятки религиозных объектов - памятников истории и культуры, в том числе:
    • храм Священномученика Климента папы Римского в Замоскворечье (Москва);
    • Марфо-Мариинская обитель (Москва);
    • храм Преображения Господня на Преображенской площади (Москва);
    • колокольня храма Софии Премудрости Божией в Средних Садовниках (Москва);
    • Свято-Троицкий мужской православный монастырь (Чувашия);
    • Архангело-Михайловский храм в Каннах (Франция).

Награды и звания

  • Кандидат экономических наук,
  • Почетный строитель России
  • Действительный государственный советник города Москвы 1 класса

Светская хроника

Tatler.ru упомянул его в статье про мужей московских светских дам. Цитата.

Украинский писатель-шестидесятник, мастер психологической прозы, автор ряда литературоведческих и публицистических работ.


Валерий Александрович Шевчук родился 20 августа 1939 года в семье сапожника в Житомире. После окончания в 1956 году школы хотел стать геологом, но, разочаровавшись в геологии, отправился в Лесотехнический институт. Не вступил и вернулся домой. Работал при ремонте Житомирского сельскохозяйственного института строительным подсобным рабочим. В этот период увлекался изучением литературы, в частности украинской. Особое впечатление произвели на будущего писателя книга Д. Багалея «Григорий Сковорода - украинский странствующий философ» и произведения И. Франко.

В 1957 году Шевчук окончил техническое училище и был отправлен работать на бетонном заводе. В 1958 году он поступил на историко-философский факультет Киевского университета. Обучаясь, наладил отношения с литературными студиями: «Сечь» (студия имени В. Чумака) и «Молодёжь», писал стихи, с 1960 года начал писать новеллы.

Дебют, 1960-е

В 1961 году Шевчук дебютировал с рассказом «Настенька» о Т. Шевченко в сборнике «Венок Кобзарю», вышедшим в Житомире. Весной 1961 года литературная студия «Сечь» выдала стенгазету «Запев», в которой был напечатан рассказ В. Шевчука «Что-то хочется» (позднее название «Несколько минут до вечера» - сборник «Долина источников»). На тот рассказ был острый отклик в университетской газете «За советские кадры». За газету «Запев», где был нарисован Т. Шевченко с зелёными усами, Шевчука хотели выгнать из университета, таскали в КГБ, допрашивали, однако исключили художника, который рисовал ту газету.

В 1961 году Шевчук написал 18 коротких новелл и первую статью «С. Васильченко в Коростышевской семинарии» для житомирского сборника, в следующем году написал 20 новелл, часть из которых напечатал преимущественно в журналах «Отечество» и «Литературная Украина». Некоторые из них переведены на другие языки, а одна - «Она ждёт его, ждёт» - была даже экранизирована И. Жилком (студенческая работа). После окончания университета В. Шевчук был отправлен в Житомир корреспондентом газеты «Молодая гвардия» В ноябре был взят в армию, служил в Мурманской области. В армии снова начал писать стихи, не прекращая работы над прозой.

Вернулся домой в 1965 году именно в то время, когда начались массовые политические аресты среди украинской интеллигенции, был в кинотеатре «Украина», протестуя против массовых репрессий. В сентябре устроился в научно-методический отдел музееведения, содержавшийся в Киево-Печерской лавре (впечатления от этой работы отразились в повести «Голуби под колокольней»). В 1966 году закончил повесть «Крестопоклонный», в которой отразил впечатления от студенческой жизни. Был арестован его брат, поэтому Валерий вынужден был уволиться с работы. Причиной ареста брата было то, что он решил набрать в типографии и отразить для себя как памятку времени статью о процессе над Погружальским. За это брат получил пять лет концлагеря строгого режима. В 1967 году вышла книга «Среди недели». В. Шевчук стал членом Союза писателей Украины. В 1969 году он написал повесть «Золотая трава» (напечатана в 1984 году) и первый вариант повести «Мор», к которой он вернулся в 1980 году и сделал окончательную редакцию в 1983-м. Писал исторические и фольклорно-фантастические рассказы, статьи, вышла книга «Вечер святой осени», в которой было напечатано восемь новых рассказов.

1970-е и 1980-е

В трудные семидесятые годы произведения писателя почти не печатали, поэтому он вынужден был писать «для себя». В течение 1979 - 1999 В. Шевчук издал книги: «Крик петуха на рассвете» (1979), «Долина источников» (1981), «Тёплая осень» (1981), «На поле смиренном» (1983), «Дом на горе» (1983), «Маленькое вечернее интермеццо» (1984), «Краски осеннего сада» (1986), «Три листка за окном» (1986), «Каменное эхо» (1987), «Птицы с невидимого острова» (1989), «Дорога в тысячу лет» (1990), «Панна цветов» (1990), «С вершин и низин» (1990), «Тропинка в траве. Житомирская сага» (в 2 т., 1994), «В чреве апокалиптического зверя» (1995), «Казацкое государство. Этюды к истории украинской государственности» (1995), «Глаз пропасти» (1996), «Женщина-змея» (1998), «Юноши из огненной печи» (1999), «Бес во плоти» (1999) и другие.

В 1986 году Шевчуку присвоено звание «Заслуженный деятель польской культуры», в следующем году он был удостоен Шевченковской премии за роман «Три листка за окном». С 1988 года В. Шевчук - ведущий исторического клуба «Летописец» при Союзе писателей Украины. В 1999 году вознаграждён «Орденом князя Ярослава Мудрого» V степени.

Настоящее время

На сегодняшний день В. Шевчук - преподаватель Киевского национального университета им. Т. Шевченко, ведущий историко-общественных цикловых годовых программ Украинского радио: «Казацкое государство», «Киев, культурный и государственный», «Загадки и тайны украинской литературы», «Интересное литературоведение».

В. Шевчук - лауреат Государственной премии Украины им. Т. Шевченко, премии фонда Антоновичей, литературных премий им. Е. Маланюка, О. Пчилки, А. Копыленко, И. Огиенко, премии в области гуманитарных наук «Признание» (2001). Он является автором около 500 научных и публицистических статей по вопросам истории литературы, исследователем и переводчиком современног украинского языка произведений древнеукраинской литературы.

Выбор редакции
контрапункт контрапункта, мн. нет, м. (нем. Kontrapunkt) (муз.). Искусство сочетать самостоятельные, по одновременно звучащие мелодии...

итальянский композитор Краткая биографияДжузе́ппе Фортуни́но Франче́ско Ве́рди (итал. Giuseppe Fortunino Francesco Verdi, 10 октября...

«Самая смелая конструкция не может и не должна вступать в противоречие с художественными принципами архитектуры » А.В. Щусев Архитектор...

Раздел очень прост в использовании. В предложенное поле достаточно ввести нужное слово, и мы вам выдадим список его значений. Хочется...
Интересные факты о Александре Грине расскажут о неизвестных событиях в жизни писателя. Интересные факты о книге «Алые паруса» также...
Мы вдохновились японским аниматором и иллюстратором Kazuhiko Okushita. Художник создает рисунки, не отрывая карандаша от бумаги. Очень...
Вчера в ресторане Modus на Плющихе Светлана Лобода устроила яркую вечеринку в честь своего 35-летия, пригласив на нее лишь самых...
Что такое цимбалы? Это струнный ударный музыкальный инструмент. У него плоский трапециевидный корпус с натянутыми струнами. По струнам...